Спостережливий вихователь: який він?

Спостережливий вихователь: який він?

Спостережливість вихователя є основним засобом отримання інформації про внутрішній світ дошкільника. А розпізнавання неповторності та своєрідності кожного вихованця через безпосереднє сприймання його поведінки, дій та вчинків відіграє ключову роль у практичній реалізації педагогіки розуміння.

Сутність педагогічної спостережливості

Спостережливість – це якість особистості вихователя, сутність якої полягає у фіксуванні й адекватній інтерпретації істотних характерних і навіть ледь помітних зовнішніх проявів індивідуальних особливостей розвитку дітей.

Дехто може зауважити, що у процесі своєї професійної діяльності педагог постійно спостерігає за дітьми. Проте дивитися ще не означає бачити, а слухати – не означає чути. Педагогу, який прагне розвивати в собі спостережливість, важливо знати:

сутність і значення спостережливості для своєї професійної діяльності. З одного боку, це дає змогу педагогу розширити уявлення про педагогічну спостережливість та сприяє адекватній самооцінці прояву цієї якості, а з іншого – мотивує до професійного самовдосконалення;
зовнішні прояви індивідуальних особливостей розвитку дитини, аби сприймати й адекватно інтерпретувати її поведінку, фіксувати зміни в почуттях і вчинках, визначати причини цих змін;
типові помилки, яких припускаються педагоги під час інтерпретації тієї чи тієї поведінки дітей, а також умови, дотримання яких дає змогу вихователю бути об’єктивним під час розуміння зовнішніх та внутрішніх проявів індивідуальних особливостей дитини.

Що має знати спостережливий вихователь

( за доктором психологічних наук Вірою Кузьменко)

Спостережливий педагог має володіти актуальною та різнобічної інформацією про такі аспекти розвитку дитини:

особистісний – моральне ставлення особистості, самооцінка, самосвідомість; особистісні якості – відповідальність, самостійність, організованість, креативність тощо;
інтелектуальний – розвиток пізнавальних процесів, пізнавальна активність, уміння використовувати отримані знання у різних сферах життєдіяльності тощо;
емоційно – вольовий – емоції та почуття, здатність зосереджуватися, докладати вольових зусиль, стримувати бурхливі емоційні реакції, довільність поведінки тощо;
комунікативно – мовленнєвий – характер спілкування дитини з однолітками, статусне положення в групі, атмосфера у групі, особливості розвитку мовлення дитини тощо;
розвиток потребово – мотиваційної сфери – потреби та домінуючі бажання, переважні мотиви, їх ієрархія;
розвиток здібностей та обдарованості – загальні чи спеціальні здібності, ступінь їх розвитку та засоби вираження, провідні інтереси, уподобання, нахили;
темперамент та характер – тип темпераменту, провідні риси характеру;
сформованість навичок різних видів діяльності – ігрової, трудової, навчальної, образотворчої тощо;
особливості взаємодії батьків та дитиною – стиль спілкування, характер взаємодії, ступінь взаєморозуміння тощо;
відповідність педагогічних впливів і розвивального середовища індивідуальним потребам та можливостям кожної дитини;
відповідність психічного розвитку дитини віковим нормативам, сформованість готовності до навчання у школі тощо.

Спостережливість як основа розуміння

Спостережливий педагог може доволі чітко й точно спрогнозувати майбутні дії вихованця, спроектувати та/або скорегувати стратегію педагогічної роботи з кожним дошкільником окремо та групою загалом. Такі вміння дають змогу вихователю повноцінно реалізувати у своїй професійної діяльності виховну позицію розуміння, зокрема:

проникати у внутрішній світ дитини; розкривати її риси, звички, схильності та здібності, потреби й інтереси, почуття й переживання, що є підґрунтям для виявлення індивідуальних особливостей і загальних тенденцій становлення особливості дитини, прогнозування її подальшого розвитку;
розуміти причини поведінки дитини; її цілі, думки, наміри в певній ситуації життєдіяльності; розкривати зв’язки між вчинками дошкільника та їх наслідками;
виявити особливості розвитку як окремого вихованця, так і дитячого колективу загалом; взаємодії між дітьми, їхніх стосунків тощо;
визначати наявну модель сімейних стосунків у родинах вихованців, стиль сімейного виховання, прихильність та ставлення дитини до батьків; ефективність обраних методів і прийомів роботи з батьками;
створювати підґрунтя для побудови особистісно орієнтованого та індивідуально диференційованого освітнього процесу; визначати дієвість використаних педагогічних методів і прийомів, ефективність створеного розвивального середовища;
вносити ситуативні й стратегічні зміни у власну педагогічну діяльність для активізації внутрішніх ресурсів дитини тощо.

Функції спостережливості

З огляду на сутність спостережливості та її значення для оптимізації освітнього процесу виокремлюють такі її функції:

дослідницька – збирання, аналізування, систематизація та класифікація інформації щодо індивідуально - психологічних особливостей дітей, таких як тип темпераменту, самооцінка, особистісні якості та інтересу тощо;
організаторська – оптимальна організація різних видів діяльності дітей, ураховуючи індивідуальні особливості кожного дошкільника;
стимулювальна – створення сприятливих умов для гармонійного психічного, фізичного, соціального розвитку дитини на основі отриманої інформації про індивідуальні особливості дошкільника;
прогностична – передбачення результатів і наслідків власної професійної діяльності;
контрольна – визначення індивідуальних особливостей розвитку дитини;
регулювальна, або корегувальна, - виявлення розбіжностей між завданнями дошкільної освіти та станом їх розв’язання в ДНЗ.

Причини помилок у розумінні дитини

Результати спеціальних досліджень і психолого – педагогічний досвід свідчать, що найскладніше для вихователя – об’єктивно фіксувати поведінку, дії та вчинки дітей. Передусім це зумовлено тим, що педагог має справу зі складною психічною реальністю. Розуміння цієї реальності може супроводжуватися низкою помилок, яких педагоги припускаються неусвідомлено, зокрема таких:

наявність у вихователя стереотипів щодо дитини, що можуть викривляти сприймання та інтерпретацію фактів її поведінки, дій та вчинків;

(Якщо дитина з багатодітної сім’ї, то вона – сором’язлива, невпевнена, потребує більшої уваги від дорослого);

вплив загального враження про дитину чи подію на сприймання і відтворення з пам’яті її характерних особливостей, так званий ефект ореола. У такому випадку вже сформований образ вихованця виконує роль ореола, що заважає педагогу бачити справжні риси та прояви дитини;

(Вважаючи дитину агресивною, вихователь під час спостереження прагне у всьому знайти підтвердження своєї думки).

оцінювання об’єкта, який сприймає педагог, перебільшено позитивно чи негативно – ефект поблажливості (озлоблення);

(Під час спостереження за своїм улюбленцем вихователь звертає увагу лише на позитивні прояви, перебільшує досягнення дитини, не помічаючи її негативні дії тощо).

оцінювання дій і вчинків вихованця усереднено через острах остаточних суджень про нього – помилка усереднення;

(Вихователь може необ’єктивно «розшифровувати» дії та поведінку дитину під час вивчення ефективності педагогічного впливу, зокрема стверджувати, що у всіх дітей все виходить, усі зрозуміли матеріал, правильно та чітко дотримуються інструкції тощо, оскільки прагне уникати можливого осуду з боку керівництва).

спотворене сприймання поведінки, дій та вчинків дитини внаслідок приписування їй властивостей, рис, якостей або здібностей, які притаманні самому педагогу і які можуть бути зовсім не характерні для дитини – помилка проекції;

(Якщо само організованість як риса особистості розвинена в педагога на високому рівні, то він переконаний, що вона характерна і для дітей, тож очікує від них відповідної поведінки. Свою увагу педагог зосереджує на фіксуванні, аналізуванні та інтерпретації тих зовнішніх проявів вихованців, що свідчать про сформованість у дошкільників

самоорганізованості).

схильність під час спостереження за дитиною ігнорувати або забезпечувати наявність тих її властивостей, рис, якостей або здібностей, які характерні для самого вихователя – помилка контрастності. Це призводить до нібито виявлення в дитини тих властивостей, рис, якостей або здібностей, які протилежні тим, що притаманні педагогу;

(Вихователь переконаний, що дошкільники ще не здатні бути само організованими. Тому свою увагу зосереджує на фіксуванні, аналізуванні та інтеграції тих зовнішніх проявів вихованців, що підтверджують це його переконання).

хибне оцінювання вихователем одного зовнішнього прояву поведінки на основі аналізування іншого – помилка корекції.

(Рівень розвитку мовлення дитини педагог оцінює за його швидкістю).

Уникнути суб’єктивності під час оцінювання поведінки, дій та вчинків дітей педагогу допоможе дотримання низки правил.

Як об’єктивно оцінити поведінку, дії та вчинки дітей

Рекомендації для педагогів

Аби уникнути суб’єктивності під час оцінювання різних проявів індивідуальних особливостей дитини, вихователь має дотримуватися низки правил:

спиратися на інтерпретацію лише кількох зовнішніх ознак,які в сукупності є свідченням прояву тих самих індивідуальних особливостей дитини (батьків, педагогів);
фіксувати не лише окремо вирваний із контексту факт поведінки, дій або вчинку дитини, а й звертати увагу на загальну ситуацію;
бути неупередженим у процесі фіксування фактів, уникати оцінних суджень;
звертати увагу на гармонійну єдність зовнішніх проявів індивідуальних особливостей дитини (що говорить дитина або батьки; яка у них інтонація, міміка, постава, жести тощо), адже вербальні й невербальні прояви мають передавати єдиний психологічний зміст;
не довіряти першим враженням від спостережуваного явища;
не приписувати дитині своїх якостей і не пояснювати її поведінку з власних позицій;
уміти ставитися до дитини неупереджено;
дотримуватися принципів високої точності, глибини й повноти в процесі фіксування факту, а пізніше – його аналізування та інтерпретації;
помічати все істотне й важливе; бути уважним до деталей, які мають значення для правильного розуміння індивідуальних особливостей вихованця;
враховувати ті зрушення і зміни, які відбуваються у розвитку дитини, - стежити за тими уміннями, здібностями, які розвиваються, і тими, що не піддаються педагогічному впливу.